Вірші Лесі Українки – це справжня скарбниця української поезії, яка зберігається в душі кожного, хто знайомий із творчістю цієї видатної поетеси. Незважаючи на їхню казкову лаконічність, кожен вірш несе в собі глибокий зміст, який здатний вразити серце та доторкнутися до душі. У своїх творах Леся Українка вдало поєднує майстерність мови з багатством емоцій та глибиною думки, використовуючи різноманітні художні прийоми та народні мотиви, що робить її поезію надзвичайною та неповторною. У цій статті ми розглянемо деякі з найвидатніших віршів Лесі Українки, які особливо вразили своєю глибиною.
Поезія Лесі Українки
Феномен поезії Лесі Українки полягає в її унікальному поєднанні таланту, щирості й глибини думки. Її твори вражають читачів не лише майстерністю виконання, але й щирістю емоцій, глибиною філософських роздумів та патріотичним духом. Леся Українка мала неповторний, оригінальний голос, який вирізняв її з-поміж інших поетів. Її вірші сповнені щирості, емоційної сили та глибини думки. Вона була справжнім майстром слова, наповнюючи свої твори метафорами, епітетами, символами та іншими художніми прийомами.
Леся Українка писала на різні теми: кохання, природа, філософія життя, патріотизм, історія. Її вірші завжди залишалися актуальними та цікавими для читачів. Багато уваги в її творах приділялося глибоким філософським роздумам. Вони були сповнені мудрості та життєвого досвіду, що робило їх особливо цінними для читачів. Патріотичний дух Лесі Українки відображався у багатьох її віршах. Вона щиро любила свою Батьківщину і прагнула її свободи та незалежності. Її поезія закликала до боротьби за щасливе майбутнє України.
Також важливо відзначити, що Леся Українка не лише писала оригінальні вірші, але й майстерно перекладала твори зарубіжних авторів. Її переклади відрізнялися високою художньою цінністю та точною передачею оригіналу. Таким чином, творчість Лесі Українки залишається актуальною й цікавою для читачів, адже вона ставить на порядок дня вічні теми, які хвилювали й хвилюють людей протягом століть.
Короткі вірші Лесі Українки
Ми зібрали декілька коротких віршів Лесі Українки, що вражають своєю силою та емоційністю рядків:
Вечірня година
Уже скотилось із неба сонце,
Заглянув місяць в моє віконце.
Вже засвітились у небі зорі,
Уже заснуло, заснуло й горе.
Вийду в садочок та погуляю,
При місяченьку та й заспіваю.
Як же тут гарно, як же тут тихо,
В таку годину забудеш лихо!
Кругом садочки, біленькі хати.
Останні квітки
Ох, розкрились троянди червоні,
наче рани палкі, восени,
так жалібно тремтять і палають –
прагнуть щастя чи смерті вони?
Не осиплються тихо ті квіти,
не настане життя в них нове,
ні, ударить мороз до схід сонця
і приб’є поривання живе.
І зчорніють червоні троянди,
наче в ранах запечена кров…
Ох, нехай же хоч сонця нап’ються,
поки ще їх мороз не зборов!
Надія
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені всеодно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
Вечірня година
Уже скотилось із неба сонце,
Заглянув місяць в моє віконце.
Вже засвітились у небі зорі,
Усе заснуло, заснуло й горе.
Вийду в садочок та погуляю,
При місяченьку та й заспіваю.
Як же тут гарно, як же тут тихо,
В таку годину забудеш лихо!
Кругом садочки, біленькі хати,
І соловейка в гаю чувати.
Ой, чи так красне в якій країні,
Як тут, на нашій рідній Волині!
Ніч обгорнула біленькі хати,
Немов маленьких діточок мати,
Вітрець весняний тихенько дише,
Немов діток тих до сну колише.
На зеленому горбочку
На зеленому горбочку,
У вишневому садочку,
Притулилася хатинка,
Мов маленькая дитинка
Стиха вийшла виглядати,
Чи не вийде її мати.
І до білої хатинки,
Немов мати до дитинки,
Вийшло сонце, засвітило
І хатинку звеселило.
Пісня
Чи є кращі між квітками
Та над веснянії?
Чи є в житті кращі літа
Та над молодії?
Не всихайте, пишні квіти,
Цвітіть хоч до літа!
Пождіть, літа, доля прийде,
Не тікайте з світа!
Двічі на рік пишні квіти
Та не процвітають;
В житті літа найкращії
Двічі не бувають.
Вишеньки
Поблискують черешеньки
В листі зелененькім,
Черешеньки ваблять очі
Діточкам маленьким.
Дівчаточко й хлоп’яточко
Під деревцем скачуть,
Простягають рученята
Та мало не плачуть:
Раді б вишню з’їсти,
Та високо лізти,
Ой раді б зірвати,
Та годі дістати!
«Ой вишеньки-черешеньки,
Червонії, спілі,
Чого ж бо ви так високо
Виросли на гіллі!»
«Ой того ми так високо
Виросли на гіллі,—
Якби зросли низесенько,
Чи то ж би доспіли?»
Вже сонечко в море сіда
Вже сонечко в море сіда;
У тихому морі темніє;
Прозора, глибока вода,
Немов оксамит, зеленіє.
На хвилях зелених тремтять
Червонії іскри блискучі
І ясним огнем миготять,
Мов блискавка з темної тучі.
А де корабель ваш пробіг,
Дорога там довга й широка
Біліє, як мармур, як сніг,
І ледве примітне для ока.
Рожевіє пінистий край;
То іскра заблисне, то згасне…
Ось промінь остатній! Прощай,
Веселеє сонечко ясне!
Скрізь, де не гляну
Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися,
поле і гай у серпанки тонкі повилися,
марево біле покрило і річку, й сагу,
вітер з полудня несе без кінця ту югу.
Світло сліпить, та не грає веселе проміння,
вітер гуде, та задуха гнітить, мов каміння.
Так у розлуці з тобою кохання моє
світить і смутить, буяє й життя не дає.
Ці вірші демонструють різноманітність тематики та емоційної палітри у творчості Лесі Українки. Вони охоплюють теми кохання, боротьби, самотності, патріотизму та сили духу.