Виховання доброти у дітей — одна з найважливіших частин формування їхнього світогляду та характеру. Добрі вчинки та співчуття допомагають малечі стати справжніми людьми, які піклуються про інших і роблять світ кращим. Одним із найефективніших способів навчити дітей доброті є короткі повчальні оповідання, які легко запам’ятовуються та надихають на добрі справи.
Коротке оповідання повчального змісту
Повчальні оповідання — це невеликі історії, які вчать нас важливим життєвим урокам. Вони прості, зрозумілі та допомагають дітям усвідомити цінність добрих вчинків через цікаві сюжети.
Білка і добра людина
Ішла собі лісом Добра Людина. Дивилася на трави й квіти ласкавими очима. Не наступила на квіти, бо помітила їх. Ось підійшла Добра Людина до високої сосни. Побачила білочку. Білочка стрибала по гілках, а за нею гнався якийсь рудий звірок. Добра Людина впізнала куницю. Це лютий білоччин ворог. Ось-ось куниця наздожене білку й розірве своїми лютими пазурами. З жалем і болем у серці глянула Добра Людина на бідолаху. Побачила білочка очі Доброї Людини, плигнула з дерева й сіла їй на плече. А зла куниця втекла в темний ліс. Погладила Добра Людина білочку та й сказала:
— Стрибай собі до свого дупла.
Глянула білочка вдячно Добрій Людині у вічі й пострибала додому. Дітки давно вже чекали на неї.
Вона й розповіла їм про Добру Людину.
Повчальні оповідання для дітей 4 класу
Для учнів 4 класу дуже важливо не лише читати, а й розуміти прочитане. Ці оповідання створені спеціально для того, щоб допомогти дітям розвивати моральні якості та вчитися робити добрі вчинки у повсякденному житті.
Бджілка
Калюжка — як дзеркальце. В нього дивиться кульбабка з бережка.
І раптом на воді щось задріботіло, заворушилось.
Володя придивився: бджілка. Од її крилець кружечками розходились дрібнесенькі хвильки. Мабуть, хотіла сісти на кульбабку, та не втрапила на ту, що на бережку, а на її відображення у воді. Намочила крильця і не може злетіти.
«Треба рятувати,— подумав хлопчик.— Але вона може вжалити…»
Подав їй соломинку, та зморена бджілка не змогла вибратись на неї.
«Нехай жалить. Трохи поболить — та й перестане… Зате вона житиме»,— не злякався Володя і підвів під неї долоню.
Бджілка й не збиралась жалити. Відчувши під лапками опору, розправила крильця, задзижчала і знялася в небо, а Володя почув:
— Дзижчу, лечу по солодкий мед!
Їжачок-реп’ячок
Володя підкидає м’яча вище хати, а Сергійко — вище ясена. Володі подобається грати з братиком. Підскочив — одпасував. А Сергійко підкинув ще вище. Цьо¬го разу Володя прогавив — і м’яч упав у малинник, що за штахетами.
— Піди принеси,— сказав Сергійко.
— Чому я повинен приносити? Ти ж його туди закинув.
— А ти не одбив — тобі і йти.
І Володя пішов.
Ната і Тата
В нашому дворі живуть дві сестрички — Наталя і Тетянка. Кумедні такі дівчатка! Зараз їм уже по три роки і вони добре розмовляють. Але себе називають по-своєму — так, як називали раніше, коли ще тільки вчилися говорити. І знаєте, як? А ось як: Ната і Тата.
Будемо й ми так називати дівчаток, бо і в дворі їх ніхто інакше не зве.
Сестрички так схожі між собою, що їх навіть рідні тато і мама іноді плутають. Глянеш на них і дивуєшся: ну прямо-таки однаковісінькі!
Та зараз у нас не про це мова. Головне те, що з Натою і Татою мало не щодня трапляються якісь пригоди — то смішні, то прикрі. Якщо описувати все, що трапляється з сестричками,— це буде дуже довго. Краще послухайте, як Ната і Тата Провели один день.
Твори про добро
Добро — це те, що робить світ кращим і допомагає людям жити в мирі та злагоді. Твори про добро розповідають про те, як важливо бути добрим, чесним і співчутливим.
Добро починається з посмішки
Одного ранку Ірина йшла до школи, коли побачила бабусю, яка важко несла великі сумки з магазину. Вона відчула, що бабусі потрібна допомога, і одразу підійшла до неї. Ірина обережно взяла сумки та допомогла донести їх до дому. Бабуся дуже зраділа і тепло посміхнулася, дякуючи дівчинці за доброту. Цей маленький вчинок зробив Ірині день світлішим, вона відчула радість і задоволення. Вона зрозуміла, що доброта починається з простих речей — посмішки, уважності та готовності допомогти. Навіть маленькі добрі справи можуть змінити чиєсь життя на краще. Відтоді Ірина намагається кожного дня звертати увагу на тих, хто поруч, і робити світ добрішим. Вона знає, що справжнє щастя — у вчинках, що несуть добро іншим. Так маленькі добрі справи створюють великий ланцюг добра, який ніколи не зупиняється.
Вірний друг
Максим і Петро були нерозлучними друзями з першого класу. Вони завжди допомагали один одному у навчанні, гралися разом і підтримували у складних ситуаціях. Одного разу Петро захворів і не міг ходити до школи. Максим щодня приходив до нього додому, приносив уроки та читав улюблені книги. Він хотів, щоб Петро не почувався самотнім і швидше одужав. Петро дуже цінував таку дружбу і турботу. Максим зрозумів, що доброта — це не лише великі справи, а й маленька підтримка у важкі моменти. Він навчився бути уважним і співчутливим до близьких. Петро теж хоче одного дня допомогти комусь так само як йому допомагав друг. Дружба і доброта роблять життя яскравішим і радіснішим. Вони вчать нас бути справжніми людьми та не залишати нікого в біді.
Чарівна монета
Одного теплого весняного дня Олексій гуляв у парку і знайшов на землі блискучу монету. Він міг залишити її собі, але раптом побачив маленьку дівчинку, яка плакала неподалік. Вона загубила свої кишенькові гроші та не знала, що робити. Олексій підійшов до неї та запропонував монету, щоб хоч трохи допомогти. Дівчинка дуже зраділа і з посмішкою подякувала хлопчикові. Цей вчинок зробив Олексія щасливим, він відчув, що зробив світ трішки кращим. Хлопчик зрозумів, що добро — це не завжди великі справи, іноді достатньо просто поділитися тим, що маєш. Добрі вчинки можуть бути маленькими, але їх сила велика. Вони змінюють людей і роблять їх добрішими. Олексій пообіцяв собі завжди допомагати іншим і бути уважним до чужої біди. Так маленька монета стала символом великої доброти та дружби.
Дитячі оповідання про добрі вчинки
Маленькі добрі справи мають велике значення. У цих оповіданнях діти дізнаються, як навіть прості вчинки можуть зробити когось щасливішим і допомогти у складних ситуаціях.
Ти людина?
Іноді Валентин замислювався над тим, що спонукає його брати в руки рушницю й іти на полювання. Пояснити це ніяк не міг. Азарт, давній інстинкт мисливця, що переданий предками, група крові, ствердження себе як чоловіка, – що з цього впливало найбільше, не знав. Думка ця його не мучила, ні. Ні̀коли було глибоко замислюватися над причинами – мав багато обов’язків, тяжко працював, то, певно, шукав відпочинку. Збирався гурт затятих мисливців, його друзів давніх, вибирали місцевість, де водилася дичина, брали добру зброю і їхали добрими машинами на полювання.
Упольовували щось чи ні, неважливо. Набирали ж із собою всіляких наїдків і напитків – і розкошували. Навколо – природа, на столі – потрави, а ще передчуття отого азарту, який викликає збудження тіла й духу. Десь причаївся звір, він не знає, що комусь для розваги й адреналіну потрібне його життя. Але він завжди відчуває небезпеку й ховається в лісовій глушині. А ти, людина, – цар природи, вишукуєш його, зацьковуєш – і відчуваєш свою вищість і перевагу.
Валентин кайфував від передчуття перемоги.
Сьогодні пішли на диких кабанів. Здобич обіцяла бути вдалою, бо лісник твердив, що тварин цих розвелосяя багато. Мисливці випустили собак, і ті, навчені, почали лементувати, шукаючи «умовного ворога». Чоловіки розійшлися, щоб захопити якомога більшу ділянку лісу.
Валентин раптом побачив, як у його бік, гнаний собаками, біжить підсвинок, не кабан, ні, підсвинок, ще недавно порося, бо навіть смужки, як у кавуна, можна було розгледіти. Валентин звів рушницю, умостив її в розколині дерева й глянув у приціл. Підсвинок стояв перед ним і дивився прямо у вічі. Очевидно, ще ніким і нічим у цьому світі не ляканий, він зирив на людину, не відчуваючи ніякої небезпеки. Собаки валували десь далеко, і кабанчик, напевно, вирішив перепочити. Він не вбачав смерті ні в зброї, що була на нього зведена, ні в людині, яка теж дивилася на нього. Валентин не зводив ні очей, ні рушниці зі звіра (хоча який то звір, так – тваринка). Чоловік чув, як на нього гукають мисливці, що побачили цю сцену здалека, як валують собаки, але натиснути на гачок ніяк не міг. Щось стримувало його. І раптом збагнув: це погляд тварини, її здивовані очі ввели його в заціпеніння. Ці очі ніби світ пізнавали, а в ньому нове для себе – людину.
«Чи ти – людина?» – промайнуло у Валентиновій голові, і чоловік, закинувши рушницю на плече, рушив геть. Молодий дик зі здивованим поглядом ані рушив з місця.
Короткі оповідання про доброту та добрі справи
Добрі справи ніколи не залишаються непоміченими. Короткі історії про доброту надихають дітей бути уважними до інших і робити світ навколо себе світлішим.
Яшко
Вирядила мама дівчаток, а сама сіла дов’язувати їм рукавички.
Через деякий час вийшла подивитися, що там Ната і Тата роблять. Поглянула — в дворі вже багато дітей. Бігають, сміються. її дівчатка разом з усіма розважаються. Повернулася мама в квартиру — і знов за роботу.
Аж ось у двері хтось стукає. Відчинила мама, а там Ната і Тата.
— А ми…
— Мамо!..
Тата відіпхнула Нату, сама наперед вийшла:
— Ми там качаємо із снігу бабу, а Яшко пустує і заважає.
Мама не знала, хто такий Яшко, бо в цьому будинку вони живуть недавно. Вона порадила дівчаткам:
— Скажіть йому, що так робити не можна. Треба гратися разом з усіма і не заважати.
Побігли дівчатка.
З півгодини мама працювала спокійно, а потім знову: стук-стук!
«Дівчатка,— здогадалася мама,— і чого вони раз по раз бігають?»
Відчинила двері — справді вони. Розчервонілі, схвильовані.
— Мамо! — кричить Тата. Ната відпихає Тату.
— Підожди, я скажу. Мамо! А Яшко… а Яшко їсть сніг і качається!
— Ах він шибеник отакий,— сплеснула мама руками.— Він же застудиться!
Дівчатка побігли в двір, мама — за ними.
Біля під’їзду стояв сусід—лікар. А посеред двору, між дітьми, метався його здоровенний пес. Він то кидався, граючись, на дітей, то качався,то хапав у величезну пащу грудку снігу і ковтав його.
Це й був Яшко.
Маленьке оповідання про добро
Іноді одна маленька історія може навчити великій істині. Це оповідання розповість про простий, але дуже важливий вчинок, який показує справжню доброту.
Будеш із гнізда випадати?
У дятлихи в гнізді було четверо пташенят.
Одне з них таке неспокійне. Виглядає з гніздечка, все йому хочеться знати: а що там, далі?
— Виростеш, полетиш — то й побачиш, що за гніздом.
Але неспокійне дятленя не захотіло слухати маму, висунулося з гнізда й упало додолу. Сидить на траві, плаче.
Прилетіла мати до малого.
— Як же тебе врятувати, неслухняний сину?
Сідай мені на спину, берися дзьобом за пір’я та держись міцно.
Сіло пташеня матері на спину, вчепилося дзьобиком за пір’я. Полетіла мати. Принесла своє дитя у гніздо, поклала та й питає:
— Будеш із гнізда випадати?
— Не буду, — сказало, плачучи, пташеня й підвело голівку, щоб виглянути з гнізда.
Дивний мисливець
Живе у нашому селі дід Максим. Усі кажуть: дід-мисливець. Як тільки починається полювання на зайців чи на качок, дід щодня йде з рушницею до лісу. Виходить із дому рано-вранці, а повертається ввечері.
Але що це за дивний мисливець такий! Ніколи не несе додому ні зайця, ні качки. Приходить із порожньою торбою. Одного разу приніс дід Максим зайченя маленьке. Знайшов під кущем. У зайченяти була зламана ніжка. Дід зробив із двох гілочок пов’язку, забинтував ніжку. Через тиждень ніжка зрослася, і дід відніс зайченя у поле.
Чого ж це дід Максим такий невдаха? Пішли одного разу слідом за дідом, захотілося подивитись, як же він полює. Бачать: поклав дід рушницю, а сам ходить лісом та й розкладає під кущами сіно зайцям.
Зрозуміли тоді, чому дід Максим дивний мисливець.
Красиві слова і красиве діло
Серед поля стоїть маленька хатина. її побудували, щоб у негоду люди могли сховатися й пересидіти в теплі.
Одного разу серед літнього дня захмарило й пішов дощ. А в лісі в цей час було троє хлопців. Вони сховалися в хатинці й дивилися, як з неба ллє, мов з відра.
Коли це бачать: до хатини біжить ще один хлопчик. Незнайомий. Мабуть, з іншого села. Одежа на ньому була мокра, як хлющ. Він тремтів од холоду.
І ось перший із тих хлопців, які сиділи в сухому одязі, сказав:
— Як же ти змок на дощі! Мені жаль тебе…
Другий теж промовив красиві й жалісливі слова:
— Як страшно опинитися в зливу серед поля! Я співчуваю тобі…
А третій не сказав ні слова. Він мовчки зняв із себе сорочку й дав її змоклому хлопчикові. Той скинув мокру сорочку и одягнув суху.
Гарні не красиві слова. Гарні – красиві справи.
Сухомлинський оповідання про добро
Василь Сухомлинський — відомий український педагог, який у своїх творах часто звертався до теми добра. Його оповідання допомагають дітям зрозуміти, що таке справжнє милосердя і як важливо бути добрим кожного дня.
“Красиві слова і красиве діло” (Василь Сухомлинський)
Серед поля стоїть маленька хатина. її побудували, щоб у негоду люди могли сховатися й пересидіти в теплі.
Одного разу серед літнього дня захмарило й пішов дощ. А в лісі в цей час було троє хлопців. Вони сховалися в хатинці й дивилися, як з неба ллє, мов з відра.
Коли це бачать: до хатини біжить ще один хлопчик. Незнайомий. Мабуть, з іншого села. Одежа на ньому була мокра, як хлющ. Він тремтів од холоду.
І ось перший із тих хлопців, які сиділи в сухому одязі, сказав:
— Як же ти змок на дощі! Мені жаль тебе…
Другий теж промовив красиві й жалісливі слова:
— Як страшно опинитися в зливу серед поля! Я співчуваю тобі…
А третій не сказав ні слова. Він мовчки зняв із себе сорочку й дав її змоклому хлопчикові. Той скинув мокру сорочку и одягнув суху.
Гарні не красиві слова. Гарні – красиві діла.
Добро — це найцінніша якість, яку варто плекати з дитинства. Через короткі повчальні оповідання діти вчаться розуміти, як важливо бути чуйними, допомагати іншим і робити добрі вчинки щодня. Навички співчуття, дружби і взаємопідтримки формуються саме через такі історії, які легко запам’ятовуються і надихають.