Рідний край і дім — це те, що завжди залишається з нами, навіть коли відходимо далеко від дому. Вірші про рідний край передають глибину почуттів, що виникають при згадці про свою землю, а вірш про рідний дім нагадує про місце, де народжуються найкращі спогади. Сучасні вірші про дім вражають своєю емоційністю та простотою, відображаючи найважливіше, що є в нашому житті — тепло рідних стін, підтримку родини та неповторну атмосферу домашнього затишку.
Добірка віршів про рідний край від сучасних авторів
Рідний край — це частинка душі, що залишається з нами навіть у найвіддаленіших куточках світу. Сучасні автори вміло передають емоції та красу рідної землі через поезію.
Я так свій край люблю несамовито –
Сади квітучі, вишиті луги,
Де кольорів весною, мов налито,
В цвіту черемхи сквери й береги.
Зіллюсь з красою Божою медово
В єдине ціле зграйно-молоде…
Заграють скрипалі вгорі казково,
І щастя в душу квітом упаде.
Я буду пить красу травневопінну,
Вдихать повітря чисте й неземне.
Нехай любов глибока і нетлінна
До скону літ не зраджує мене…
Наша незалежна, рідна Батьківщина,
Вільна і єдина, велика Україна,
Ти в нас одна, люба матінко наша,
Наймиліша серцю, найкрасивіша, найкраща!
Тисячі віршів присвячені тобі,
Найродючішій в світі нашій рідній землі,
Хай береже тебе Бог, й кожен з нас,
Молиться за тебе увесь час.
Бо все життя тебе б’ють за те, що ти непокірна,
Ти ж не ділишся навпіл, ти неділима!
Завжди обираєш шлях правди й свободи,
Наша сильна держава, ти непоборна!
Моя країна – ненька Україна!
Ці вимовляю з гордістю слова!
Тут світ чарує пісня солов’їна,
Господар землі густо засіва.
Моя країна – батьківщина жита.
А отже, жити нам у ній віки.
Тільки б навчитись цій землі служити –
Як їй служили славні козаки.
Моя країна сильна і багата –
Це зрозуміли Раша, світ і Бог.
Ми навчимося й правдоньку кувати,
Розбудимо у дітях ту любов,
Що всіх вестиме на борню за волю,
Що, як вода, потрібна для життя.
Й здобудемо для себе гідну долю,
Не буде де «російського сміття»!
Роцвіло моє село на карті України,
як вишитий рушник на долонях Дністра –
тут безкраї поля, ліс, гаї і небо синє,
із гір тече річка, і біля ставу – верба.
Село моє – пречиста водице із джерела …
ти піснею мені зцілюєш душу і тіло.
O біла чайк,о зоре світанкова, золота!
Із чужих світів додому несеш на крилах!
Село моє – мій тихий раю на березі Дністра,
ти маниш, мене у трави духмяні в Діброву…
O матінко земле, красуне мила, чарівна!
До ніг тобі поклоняюсь за твою ласкаву мову!
Скажи, як тебе не любити, мій краю дорогий,
у якому народилась, пройшли найкращі роки?
І тут кожен клаптик землі – родючий і святий,
Із далеких країв зустрічають столітні дуби.
Будую до тебе мости і прославляю твоє ім’я,
де біля хати цвітуть розкішні яблуневі сади…
Тут щебече, витьохкує соловейко і радіє душа,
і заколисують, у казкових снах зоряні вечори…
Село моє, до тебе птахом злітаю на крилах…
Тут за княжою горою розквітають рожеві мрії,
колиско моя, рідна земле, матінко чорнобрива!
Дякую за щедре добро, що у святості даєш надію!
Хата українська – радості квітник.
Спогад той дитячий із душі не зник.
Піч – святиня наша, хати обреріг,
Для діток ще й теплий, затишний нічліг.
Образи у хаті в рушниках висять,
В миснику рядками тарілки стоять…
Стіл посеред хати й лави круг стола,
Щоб збиралась дружно в свята вся рідня.
Випікала бабця золоті хліби,
Борщ смачний й пахучий, диво-деруни…
Пиріжки солодкі-дітям до смаку!
Бігали купатись влітку у ставку…
Пахло зілля в хаті, квіти на вікні…
Мило й гарно було, затишно мені.
Та дитинства казка ще і досі в снах,
Бабусина ласка в дорогих очах…
На подвір’ї мальви пишно так цвіли,
З споришу стежинки у садок вели…
Мов зелене море, розлігся город,
По дорозі пильній в церкву йшов народ…
За селом в долині пасли ми гусей,
Ігри різні були для сільських дітей:
У квача ганяли, в жмурки – залюбки,
А дівчатка плели барвисті вінки…
Сонячне дитинство – спогадів каскад,
Бабусина хата і вишневий сад…
Мила дивоказка, ніжна й чарівна,
Радості і щастя золота струна !
Знов поспішаю, немов на побачення
З гордими левами міста старого.
Скільки вже вивчено, скільки побачено –
Завжди очікую чогось нового.
Леви спокійно сидять біля Ратуші,
Вулиця Княжа вогні запалила,
Замок Високий історію згадує
В древньому місті князя Данила.
Запах кав’ярень п’янить ароматами,
Магія вулиць з сторожами-левами.
Галицьке місто чарує дівчатами,
В Стрийському парку – розкішними кленами.
Дзенькіт трамваїв старою бруківкою,
Вуйки статечні, пані гонорові –
Леви примружили очі довірливо
В гарному місті, у древньому Львові.
Море легенд, надзвичайні атракції,
Танці на вулицях… Новобудови…
Море туристів. Автентика, грація…
Леви стоять, як сторожа, у Львові…
В мурахи – мурашник, у сонечка – небо,
У крапельки – хмара, у білки – дупло.
Нора чи гніздечко… Та кожному треба,
Щоб в рідній домівці затишно було.
Усі в цьому світі тримаються хати,
В якій народився, де гріє любов,
Що щедро посіяли батько і мати,
Де квітне стежина, якою пішов.
Тому навесні повертається пташка
Із теплого вирію в рідні краї.
Тому і ведмідь, і маленька комашка
Так ревно боронять кордони свої.
Мій дім – моя міць, оберіг і родина,
Мені наймиліша моя сторона.
Мій дім – це мій край на ім’я Україна.
Вона в моїм серці назавше одна.
Що для мене Україна?
Це уся моя родина,
Мої друзі і знайомі,
Мир і спокій в нашім домі.
Це лани широкополі,
Це і верби, і тополі,
Це калина біля тину
Й мова наша солов’їна.
Україна — ліс і доли,
Ріки, і моря, і гори.
Це хатини і садочки,
Квіти й птахів голосочки.
Україна — це щоднини
Сміх маленької дитини.
Ніжність мамина і пісня,
Що від серця лине звісно.
Україна — це солдати,
Що нас вміють захищати.
Це найкращая країна,
Неповторна і єдина!
Неповторна моя Україно,
Життєствердна й шляхетна земля,
Волелюбна та незборима,
Мальовнича, співуча, п’янка.
Ти для мене єдина у світі
Найпрекрасніша між самоцвітів.
Наша славна Україна,
Наше щастя і наш рай!
Чи на світі є країна
Ще миліша за наш край?
І в щасливі, й злі години
Ми для неї живемо,
На Вкраїні й для Вкраїни
Будем жити й помремо…
Красивий, щедрий рідний край
І мова наша солов’їна.
Люби, шануй, оберігай
Усе, що зветься Україна.
Розлогі лани колосяться хлібами,
Вишневі садочки, лелеки на хаті.
Купають ставочки хмарки пелехаті.
Моя Україна – то мамина ласка,
Червона калина, бабусина казка.
Це соняхи в цвіті, горобчиків зграя…
Я кращої в світі країни не знаю.
Короткі вірші про дім
Дім — це не просто місце, це атмосферу тепла і підтримки. Короткі вірші про дім передають найкращі моменти, що залишаються в серці.
Цінуйте рідний дім і те, що маєте, –
Душа і тіло спокій тут знайде,
Бо більш ніде ви щастя не пізнаєте,
Ніде у світі вам так добре не буде!
Цінуйте затишок гнізда родинного,
Бо це основа всього вашого буття!
Ви зрозумієте в ході, життя свого невпинного,
Що тільки вдома чистий ритм серцебиття.
Цінуйте рідний край, де народилися,
Найближчих, найрідніших вам людей!
На чужині ви не живете, ви прижилися,
Там серце завжди проситься додому із грудей…
Найкраще спиться в рідній хаті,
Найліпший цвіт в своїм саду.
Найближча стежечка прим\’ята
Та, по якій додому йду.
Й берізки вдома найстрункіші,
Найголубіша синь – ріка.
Пісні пташок тут найдзвінкіші,
Я чую їх ще здалека.
І навіть небо найясніше
В моєму рідному селі,
І сонце світить яскравіше,
Ніби всміхається мені.
Бо найдорожче, що ми маєм-
Це дружна і міцна сім’я.
Й нема прекраснішого краю,
Ніж рідна батьківська земля.
Рідний дім – це той, в якому
Сняться добрі, гарні сни.
Де зцілити можна втому.
Не лежить тягар вини.
Де зустрінуть на порозі.
Рушничок, гарячий чай…
Де душа спочити зможе
Після виснаження вкрай.
Рідний дім – це той, в якому
Зачекалися тебе.
Де немає місця злому.
Кожний затишок знайдé.
Рідний дім – гніздечко тепле,
Без надмірних запитань.
Кілька тисяч кілометрів,
Щоб зігрітись, він здолав.
Вірш про дім для дітей
Дім для дітей — це перш за все місце гри, радості та безтурботності. Вірші для малечі часто розповідають про його чудеса через прості, але важливі образи.
Ми дуже любим весь наш край,
І любим Україну,
Її лани, зелений гай,
В саду — рясну калину.
Там соловейко навесні
Співає між гілками:
Та й ми співаємо пісні —
Змагається він з нами!
Україно моя, берегиня,
Ти колиска, пісень глибина,
Україно моя, Батьківщина,
Ти, як батько і мати, одна.
Хай радіють, зростають в нас діти,
Різнобарв’ям рясніють сади,
Нам без тебе ніяк не прожити,
Ми у тебе, а в нас є лиш ти.
Країн є багато на світі,
Та тільки одна Україна!
Це там, де волошки у житі,
Це там, де моя Батьківщина.
Де птахи у небо летять
І струшують легкі пір’їнки,
Де друзі горою стоять,
Де в квітах сховались домівки.
Україна —
Рідний край.
Поле. Річка.
Зелен гай.
Любо стежкою
Іти —
Тут живемо
Я і ти!
Перше наше слово з нами повсякчас,
Мати-Україно, ти одна у нас!
Ниви і діброви, і садів окрас –
Рідна мати Батьківщино, Ти ж одна у нас!
Одна Батьківщина, і двох не буває,
Місця, де родилися, завжди святі.
Хто рідну оселю свою забуває,
Той долі не знайде в житті.
Послухай, як струмок дзвенить,
Як гомонить ліщина.
З тобою всюди, кожну мить
Говорить Україна.
Моя рідна Батьківщина
Має назву Україна.
В мене й нація своя –
Українець в мами я.
Є у мене й рідна мова,
Де вкраїнське кожне слово.
Моє село, таке воно чарівне.
Там є і річка, і Карачун – гора.
Там школа є, моя до болі рідна.
Там де школа, де клуб
гніздо звели лелеки.
Моє село таке прекрасне!
Я так люблю його!
Україна – наче рай.
В Україні є калина
І барвінок під вікном.
Хата біла – білосніжна,
Соняшник у полі чистім.
Над водою верба стоїть,
І Сухий Торець біжить.
Різні в світі є країни,
Різні люди є у світі,
Різні гори, полонини,
Різні трави, різні квіти.
Є з усіх одна країна,
Найрідніша нам усім,
То — прекрасна Україна,
Нашого народу дім.
Вірші про батьківський дім
Батьківський дім — це символ любові, традицій та незмінної підтримки. Вірші про нього розкривають глибину емоцій та невидиму нитку, що зв’язує покоління.
У серцях доньки́ чи сина
Особлива їм усім,
Є дорога чи стежина,
Що веде в батьківський дім.
Доля різною буває –
Поміж безлічі доріг
Завжди радо зустрічає
Рідний батьківський поріг.
Там тривоги всі зникають,
Завжди хочеться туди,
Де батьки тебе чекають,
Де радітимуть завжди.
Тин знайомий і садок
Пам’ятаю біля хати,
Де колись малих діток
Зустрічала завжди мати.
Діти світом розійшлись,
І садка уже немає…
Ну а мати, як колись,
На дітей своїх чекає.
Сили менше у руках,
Та працює ще завзято,
І завжди в своїх думках
На дітей чекає й тато.
Як живі ще батько й мати –
Ти дитя на світі цім,
І завжди буде чекати
На тебе батьківський дім.
Пошану батькам я складаю
І пісню Любові співаю.
У серці лиш пам’ять про них –
Звичайних, простих, дорогих.
Я дякую Богу за маму,
Що стільки ночей не доспала;
За доброго, вірного тата,
Що вмів людям поміч надавати.
Як швидко земний час спливає…
І згадую часто, буває,
Домівку свою, де зростала,
Стежки, по яких я стрибала.
В спокуті стаю перед Богом
За пройдений шлях, всі дороги.
За сльози батьків, їх страждання,
Хвороби, і сум, і прощання…
Де батьківська хата, там вишні цвітуть у садочку.
Сюди повертає лелека в гніздечко своє.
Де батьківська хата, любисток там пахне і м’ята.
Це там залишилось назавжди дитинство моє.
Де батьківська хата, там матінка збудить раненько.
І татова посмішка завжди зігріє мене.
Де батьківська хата, там радості й друзів багато.
Це там залишилось назавжди дитинство моє.
Де батьківська хата, там зорі ясніш сяють в небі.
Купається зранку у річці тут сонце ясне.
Зібрать би в долоні ті яснії зорі ранкові
Й по росах піти у дитинство, що кличе мене.
Два слова чарі́вних — лиш мама і тато,
А скільки любові у них і тепла!
Вони для дітей означають багато,
Щоб щастя іскрилось і радість цвіла.
Бо тато і мама — це рідні нам люди,
Рідніших у цілому світі нема.
З батьками дитина захищена буде,
І душу дітей не остудить зима.
Два слова крилатих — і серце радіє!
Й летить наче пташка в ясне майбуття.
Вони нам дали і натхнення, й надію,
Й найбільше у світі — це наше життя!
Привчав мене батько трудитись до поту,
А мати – любити пісні.
Спасибі вам, рідні, за щиру турботу,
Наука згодилась мені.
Своїми руками копав я траншеї,
Ходив мурувать тракторбуд.
І радий, що з піснею нині моєю
В роботу вливається люд,
Ровесники, друзі мої сивуваті,
Розумні батьки і брати,
Привчайте дітей працювати й співати!
Виховуйте в кожного серце крилате,
Бо їм наше завтра нести.
Матуся й тато — два крила дитини,
Які допомагають в світ злетіти.
Це світлий вогник і тепло родини,
Що не дають людині збайдужіти.
Матуся й тато — сонечко крилате,
Яке дає і силу, і наснагу.
Від них обох залежить так багато,
Щоб дітям вирости й отримати відвагу,
Щоб доля діток зіркою світила,
Батькам щодня належить працювати.
Бо щоб дітей поставити на крила,
Потрібно сили і снаги багато.
Роки проходять – в тебе сивина.
Та я тебе люблю, немов малу дитину.
В тебе є дітки, є своя сім’я,
Вони й мої, і я люблю їх сину.
В тяжку хвилину, Господи, спаси!
Грудьми закрию і підставлю плечі,
Я все зроблю, щоб ти не знав біди,
І, щоб пишалась татусем малеча.
Ще пам’ятай, що поки я живий,
Я можу навіть небо прихилити.
Бо ти для мене рідний, не чужий!
Я буду все життя тебе любити!!!
До рідної хати дорога далека,
Та часто так сниться знайомий поріг,
До тата, до мами лечу, мов лелека,
При зустрічі, миттю, впаду їм до ніг.
Спасибі вам, милі, що честь не згубили
І нас заставляли її берегти,
Щоб завжди і всюди сердечно любили
Знайомі і рідні жили, як брати.
Спасибі, хороші, що віру й духовність
Крізь роки жорстокі в собі пронесли.
Що щира повага, людяність і совість
Завжди невід’ємно із вами жили.
Спасибі вам, любі, що ви нас навчили
Повік пам’ятати подвір’я своє,
Щоб землю, де виріс, любити уміли,
Тож дякуєм Богу, що ви у нас є.
До рідної хати дорога далека,
Та часто так сниться знайомий поріг,
До тата, до мами лечу, мов лелека,
При зустрічі, миттю, впаду їм до ніг.
А батьківська хата на любов багата
І було в ній стільки щастя і тепла,
В ній звучала пісня радісна й крилата,
І жила там казка, ласка там була…
Мудрий усміх тата, світла пісня мами,
І гостинність щира, ніжність, доброта.
А на свято пахло в хаті пирогами,
І жила там завжди істина проста.
Розлетілись діти, спорожніла хата,
Та лишилась в серці та любов свята,
На яку хатина в нас була багата,
На добро і щирість в будні і в свята.
Хоч нема вже мами, і немає тата,
Залишились в серці їх прості слова,
Те гніздечко рідне, пісня їх крилата
І любов безмежна в серденьку жива.
Найбільш дитині треба мама й тато,
Обійми, поцілунки, їх тепло…
Щоб їх любов несла у світ крилато
І вдосталь світла й щирості було.
Щоб з дітьми мама й тато розмовляли,
В природу зачаровану вели.
Пісні співали і казки читали,
А в сім’ях дружно й мудро всі жили.
Й не треба буде іграшок багато,
Ані айфонів різних аж до тьми…
Їм треба лише поруч мама й тато,
Щоб розмовляли і були з дітьми.
Щоб разом з дітьми в домі прибирали,
Стругали дошки й пиріжки пекли.
Щоб один одному допомагали
І між собою бесіди вели…
І діти будуть зважені й спокійні,
Чудові, чемні, радісні рости.
А не колючі, злі й гіперактивні..
Ці будуть у душі добро нести.
Бо змалку на собі любов відчули,
З турботою і ласкою жили.
Життєву мудрість ще дітьми збагнули,
Бо поруч тато з мамою були.
Вірші про дім українських письменників
Українські письменники особливо глибоко і щиро описують рідний дім, адже для них це не просто місце, а частина історії й культури народу. Через їхні слова можна відчути дух української оселі.
У кожної людини має бути таке місце
Куди можливо завжди повернутися
Нехай навіть далеко, «десь на місяці»
Але обов‘язково таке місце має бутиЦе місце де тебе безмежно люблять
Чекають рідні в будь-яку годину
Де нагодують, вислухають, приголублять
Де відчуваєш знов себе дитиноюЦе таке місце, де душі частинка
Живе постійно і так буде навікИ
І ти волієш кожною клітинкою
Лиш, щоб здоровими були батькИБатьківський дім, то є така фортеця
Що має якусь магію любові
Там, як ніде себе ти відчуваєш у безпеці
Там зрозуміють тебе навіть з напівсловаУ кожної людини має бути таке місце
Де на порозі вже вигукуєш: Я вдома!
Де зберігається із рідними душевна близкість
І приклад збудувати цю фортецю і самому! (Лілія Ходус)
Маленькі діти… Їм багато треба
Любові, ласки, ніжності, тепла.
І сонця щирого, і голубого неба,
Щоб доля їхня доброю була.
Їм хочеться, щоб мама обнімала
І по голівці гладила щодня,
Частіше пригортала й цілувала,
Бо мамина любов — тверда броня,
Яка дитину добре захищає,
І вразити нікому не дає.
Любов батьків найвищу силу має,
В ній для дитини все потрібне є.
То ж дітям треба, щоб любив їх тато,
І вів за руку в росяні поля.
І обнімав, і пригортав крилато,
Показував, як розквіта земля…
І підкидав з любов’ю аж до неба,
Ловив в обійми й цілував дитя.
Любов батьківська дітям дуже треба,
Щоб чарівним у них було життя…
Любов у світі має перевагу
Над грішми, над достатком всі віки…
То ж приділяйте діточкам увагу,
Шановні жіночки й чоловіки…
І не біжіть, щоб більше заробити,
А діти вдома — зайві і самі…
Ви можете їх душі загубити
І діти враз опиняться на дні…
Їх звідти важко буде повернути,
Дурманом хтось пригріє, як завжди.
Тоді про радість можете забути,
Пізнаєте і горя, і біди…
Тому спішіть своїх дітей зігріти,
Любов’ю захистіть їх і грудьми.
Найбільше щастя у житті — це діти!
І щоб вони не заблукали в тьмі,
Побільше їм уваги приділяйте
І не шкодуйте ласки і тепла.
Цілуйте їх, любіть і пригортайте,
Щоб доля їхня доброю була.
(Надія Красоткіна)
Коли крізь розпач випнуться надії
І загудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім’ям радію
І сумую іменем твоїм.
Коли грозує далеч неокрая
У передгроззі дикім і німім,
Я твоїм ім’ям благословляю,
Проклинаю іменем твоїм.
Коли мечами злоба небо крає
І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з твоїм ім’ям вмираю
І в твоєму імені живу! (Василь Симоненко)
Великеє місто. Будинки високі,
Людей тих – без ліку!
Веселую чутно музику.
Розходяться людськії лави широкі,
Скрізь видно ту юрбу велику.
І все чужина! ох, біда самотному
У місті широкім!
Себе ночувать одиноким!
І добре, хто має к багаттю чийому
Склонитися слухом і оком.
То ж добрії люди мене привітали
В далекій країні,
Там друга в прихильній дівчині
Знайшла я. І моря красу споглядали
Не раз ми при тихій годині.
На тихому небі заблиснули зорі,
Огні запалали
У місті. Ми тихо стояли,
Дивились, як ясно на темному морі
Незлічені світла сіяли.
В широкім просторі губилося око,
А думка питала,
Де щастя шукать вона мала,
Любові й надії – у небі високо?
Чи в морі спокою б шукала?
Ні, думко! даремне в світовім просторі
Притулку шукати,
В безодню дарма поринати;
Любов і надія не в зорях, не в морі,
Між людьми поради питати!
Шукай, може, душу там знайдеш де щиру
І розум величний;
Де правди не згас промінь пишний,
Там треба шукати любові та миру.
Спокій же знайдеш колись вічний. (Леся Українка)
Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.
І хтось востаннє поцілує милу,
І хтось сльозу непрохану змахне,
А може, дехто втратить віру й силу,
Своє життя рятуючи одне.
Але не я… Я квиснути не стану,
Хоч як не буде боляче мені,
За нашу землю, дорогу й кохану,
Я рад прийнять на себе всі вогні.
За тих дітей, що бігають до школи,
За матерів, змарнілих у труді,
За рідні наші верби довгополі,
За наші дні, прекрасні й молоді.
І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття —
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.(Василь Симоненко)
Поезія, що наповнює душу
Вірші про рідний дім часто відображають не лише зовнішній вигляд оселі, а й ті емоції, які викликає кожен куточок, кожна деталь. Вони допомагають згадати перші кроки, дитячі радощі, сімейні традиції та моменти, що залишаються з нами на все життя. Ці слова здатні розбудити глибокі почуття і нагадати, що дім – це не лише місце для проживання, а й серце, що пульсує у кожному з нас.
Маленькі вірші про рідний край і ніжні рядки про дім завжди пробуджують в серці особливі почуття. Вони нагадують нам про найцінніше — про місце, де ми зростаємо, де нас оточують любов і турбота. “Мій дім вірш” може стати маленьким нагадуванням про те, як важливо берегти тепло родини та своєї землі. Ці поетичні твори залишають слід у душі, нагадуючи про те, що дім і рідний край завжди будуть в нашому серці.